Ми готувалися до війни, і я знала, що чоловік шукав смерті: вдова бійця «Азову», яка не наважується піти на могилу коханого
Поділитися
Анастасії Котенко 25, а вона вже вдова. Її коханий загинув 24 березня, рівно за місяць після початку повномасштабної війни в Україні. Його поховали у Дніпрі, а дружина досі не може поїхати на могилу.
Денис з позивним «Шкіпер» стояв у витоках полку «Азов», долучаючи до нього друзів-ультрасів, які вболівали за «Дніпро». З початку війни 2014-го сорок побратимів хлопця загинули, а він вижив. Свою дружину Денис роками налаштовував, що буде воювати знову, а вона його не чула.
Про те, як вони з чоловіком готувалися до війни задовго до її початку і що зараз відбувається в родині, яку роз'єднала смерть, героїня розповіла Новини.LIVE.
«Ми мали тікати разом, але війна виявилася іншою»
Денис Котенко почав військову кар'єру 2014-го і стояв у витоках полку «Азов». Тоді він лише починав стосунки з майбутньою дружиною. На війні хлопець пробув рік, а потім вони будували сім'ю та мирне життя у Києві. На честь свого найкращого друга, який загинув, Денис назвав сина Романом.
До повномасштабної війни подружжя готувалося давно. Настя каже, що інтуїція ніколи її не підводить. Однак все пішло не за планом. Вони з чоловіком мали два варіанти: або спокійне життя у столиці, доки війна локалізується на Сході, або втеча з країни, яку повністю окупує друга армія світу.
Ми не могли повірити, що українці настільки готові, що зможуть вистояти. Ми розглядали лише найгірші варіанти
Задовго до 24 лютого подружжя перевіряло, які країни були лояльні до «Азову», адже після заяв деяких журналістів цей полк вважали нацистським угрупуванням. Як політичні біженці родина думала виїхати до Литви, Латвії чи Естонії.
Ми розробляли план, як доїдемо туди, щоб нас не вбили
Початок лютого. Настя з сином їде до Туреччини до знайомих на місяць, але за кілька днів слухає свою інтуїцію і повертається додому. Мовляв, якщо війна, то вона не хоче зустрічати її з чоловіком у різних країнах.
В день перед 24 лютого дівчина зробила багато речей, які зараз їй доводять — вона дійсно все відчуває. На вечерю вона замовила їжу в McDonald’s, а ще закупилася продуктами та памперсами для малого.
«Я сама собі казала: от якщо я завтра прокидаюся і війна, отже, я її відчула. І коли вимовила цю фразу, то почала плакати. Ми з сином погралися і лягли спати. Мене розбудив дзвінок чоловіка: він сказав збирати речі», — згадує Настя.
Дівчина не панікувала, а механічно збирала тривожну валізу. Захопила українську абетку та вишиванку для малого. Дитину зачинила в гардеробі для безпеки. Розридалася, коли готувала сину сніданок. Вафельницю вони з Денисом отримали у подарунок від батьків за два дні до війни, на річницю.
Під вечір приїхав Денис. Коли побачив свої речі в сумці, здивувався і сказав: "Я ж нікуди не їду, ви самі". Потім я почала плакати ще більше
«Я евакуювалася красиво, але прощання зіпсували прикордонники»
Чоловік просив родину побути в Києві, а пізніше він відвезе їх на кордон. Але Настя найбільше боялася вибуху на ЧАЕС, яку напередодні захопили російські солдати, взявши в заручники людей. Вмовила Дениса їхати терміново. Дорогою вони бачили танки, бронетехніку і чули вибухи. На заправці їх машину двічі підкинуло.
«Денис згадав, що треба було взяти травмат. А я йому — так я взяла. Він каже, що треба було і дозвіл взяти, а я така — то я взяла. Відкриваю сумку — ноут, дитячий планшет, пістолет і документи», — згадує дівчина.
Коли чоловік втомився від кермування, то родина вимушено зробила зупинку. Насті він провів інструкцію, як діяти у разі ракетного обстрілу та обстрілу ДРГ.
Сказав тримати малого в руках, двері були відчинені, щоб вистрибнути в будь-який момент. Я тримала пістолет, і Денис сказав стріляти на ураження. Це було жахливо
Всю дорогу дівчина моніторила новини про Чорнобильську АЕС і не дозволяла собі втратити пильність ані на хвилину. Останні 12 км до кордону з Польщею вони йшли пішки, щоб оминути затор. Вона несла сина, а чоловік речі. Тоді дівчина стерла ноги до крові.
Евакуювалася я красиво — взуття Lacoste, костюм Sleeper. Але коли йшла, то відчувала, як у нових кедах чавкає моя кров
Тоді вони з Денисом навіть не обійнялись. Дівчина звинувачує в цьому українських прикордонників, які нічим не допомогли родині.
«Мене тупо всі херили. Жоден український прикордонник мені не допоміг. Ні коли я казала, що мене судомить від холоду, ні коли кричала, що у мене дитина крижана і мені треба зігрітися», — сумно говрить дівчина.
«Я знала, що він загинув, але не знала, що від нього залишилося»
У Польщі Настя з сином залишилися на один день, а далі шлях пролягав до Іспанію. Після тяжкої дороги вона набрала ванну й опустила в гарячу воду стерті до крові ноги. Це був день народження її тата, якому вона не змогла вигадати жодного слова для привітання.
Доки дівчина шукала прихистку за кордоном, її чоловік в Україні стукав в усі двері, щоб його взяли на війну. У нього був білий білет, але він хотів воювати.
Міністерка ветеранів казала, що намагалася його відмовити, не дати йому піти. Вважала, що він з тих, хто помирає. Врешті він сам купив собі форму і поїхав. Був щасливий. Він шукав війну, шукав смерті. Він же мене попереджав, що якщо буде війна, то піде воювати. Це моя проблема, що я цього не почула
Тепер Настя впевнена, що після 2014 року у Дениса був посттравматичний стресовий розлад, який вона не помітила. Дружині з війни він надсилав фото, як обіймає РПГ, з підписом «Моя рідна РПГшечка». З неї він стріляв ще 2014-го.
«З 8 березня почалися бої, і він щодня писав, що все добре. Створив мені відчуття спокою. Потім я дізналася від друзів, що все було напряжно і важко. Мені казав, що погладшав, а насправді він дуже схуд. Підозрюю, через це не хотів говорити по відеозв'язку», — згадує Настя.
Пара листувалася по кілька разів на день. Зранку 24 березня Денис відписався востаннє. Інтуїція знову не підвела Настю: уже ввечері без жодних повідомлень вона відчула, що з чоловіком біда. Телефонувала до Нацкорпусу і кричала: «Знайдіть його, скажіть, що з ним!» Там уже знали, що хлопець загинув, але до завершення процедури впізнання не повідомляли нікому.
Згодом я подумала: що могло з ним статися, щоб його так довго не впізнавали? Він же був весь у татуюваннях. Що залишилося від людини, якщо її треба було довго впізнавати? Це дуже тиснуло на мене, що я не розуміла, що лишилося від його тіла
«Все має бути гідно і красиво, навіть прощання на війні»
Попри те, що Настя відчувала смерть чоловіка, вірити в це вона відмовлялася без доказів. Про загибель повідомили його батькам, її батькам і навіть її подрузі, а вона отримала офіційну інформацію останньою. Рідні та друзі в одну мить злякалися, що дівчина збере сина і повернеться в Україну.
«Всі рідні почали вмовляти — тільки не повертайся. Міністерка зателефонувала і каже: «Настя, не приїжджай, це небезпечно». Але я і не збиралася», — розповідає вдова.
Дениса кремували. Спершу з ним попрощалися «Азовці», а потім тато дівчини організував йому похорон у Дніпрі. Всіма правдами та неправдами тесть відкрив футбольний стадіон, щоб ультраси гідно попрощалися з другом. І в сухий закон знайшов улюблений віскі зятя, запевняючи, що все має бути гідно і красиво, навіть прощання на війні.
Його поховали на Алеї героїв у Дніпрі. Я вже повернулася до України, але не була на могилі чоловіка і не знаю, коли зможу туди поїхати
Наостанок дівчина додала, що це останнє інтерв'ю для ЗМІ, де вона розповідала про Дениса. З ним Настя вже попрощалася і не хоче діставати з себе ці емоції знову. Саме через це зараз не планує їхати і на могилу коханого, бо не може бачити табличку - "це занадто для моєї психіки".
Читайте Новини.LIVE!
