"Жива тварина краща, ніж вихована": як кінолог рятує собак та котів з гарячих точок. Фото 18+

Андрій Довженко до 24 лютого працював кінологом та проживав в Ірпені. Після того як під Києвом почалися запеклі бої, чоловік вирішив, що рятуватиме постраждалих тварин. Спершу вони з дружиною своїми силами і за власний кошт вивозили собак та котів з гарячих точок — ловили на вулицях або визволяли з квартир і будинків, де їх залишили хазяї.

Нещодавно подружжя створило фонд "Конура", аби їхня діяльність була офіційною. Роботи побільшало, адже тепер волонтери рятують тварин по всій Україні. А разом з тим зростає і список труднощів, адже на утримання вихованців треба гроші, а на пошук нових власників — час. Більше про евакуацію травмованих чотирилапих та їхнє майбутнє — в інтерв’ю Новини.LIVЕ із засновником фонду.

— Як ви з кінолога перетворилися на волонтера, який рятує тварин?

— У мене є ютуб-канал, на ньому зараз 130 тисяч підписників, аудиторія з 45 країн світу. У будь-якого блогера є реквізити під відео. Коли почалася війна, люди знали, що я з України, і почали сипати донати. Я розумів, що ці гроші не мої, їх треба витратити на порятунок інших.

Останні пів року перед 24 лютого я проживав в Ірпені, там у мене були клієнти, і кожну собаку, яку я виховував, вважав своєю. Тому одразу після звільнення територій ми їздили в Ірпінь, Бучу, Гостомель, Ворзель і рятували тварин.

—Пам’ятаєте свою першу рятувальну операцію?

— Ми дізналися, що під Бучею лишилися собаки без хазяїна. Двічі ми їздили туди, спершу врятували п’ять собак породи кане-корсо, а потім ще чотири французькі бульдоги. Деякі тварини були у жахливому стані. Коли я побачив масштаб катастрофи, то вже не міг зупинитися.

Друга рятувальна місія — це сусідський собака. Його ми знайшли на вулиці, і я його не впізнав. Коли знайшовся господар, то я зрозумів, чий це собака.

 

— Коли зустрічали знайомих собак, було відчуття злості на людей, які їх залишили?

— Я не маю права критикувати. В той момент я був злий, обурений. Але зараз розумію, як це відбувалося — прилітали снаряди, навколо все вибухало, були автоматні черги. А в людини є одна легкова автівка і 20 тварин, тоді вона обирає або вижити, або загинути на місці. Ми не вмаємо права критикувати, бо не знаємо, як би кожен з нас вчинив у тій ситуації.

Насправді ситуації бувають різні. Якщо людина гуляла з собакою і пролунав вибух, то тварина злякалася і втекла, а потім ситуація загострилася, і йти шукати її не було можливості.

— Покинутих тварин тисячі. Як ви, йдучи однією вулицею, обираєте, кого рятувати?

— Перші у пріоритеті — травмовані тварини: обгорілі, розірвані, побиті. Другі — домашні, яких залишили в квартирах чи будинках, і вони не здатні вижити на вулиці. Треті — контактні, які йдуть до людей, щоб потім їх можна було до когось прилаштувати.

Раніше ми їздили у перші дні звільнення територій і збирали тварин, як гриби. Тепер нам надходять заявки, але їх більше, ніж наших можливостей. Це важко, але дуже часто доводиться відмовляти.

— Які травми найчастіше отримують чотирилапі через війну?

— Було дуже багато контужених тварин. Деяких не вдалося впіймати, бо вони були дезорієнтовані. Були тварини з опіками, з рваними ранами, травмовані уламками.

— Де вони перебувають після порятунку та лікування?

— Вдома. Ми винаймаємо дім, і орендодавець думає, що у нас живе одна собака. Насправді у нас своїх три собаки і два коти. А загалом п'ятнадцять тварин. Лишилося ще шість собак і одна кішка, яких треба прилаштувати.

— Як ви шукаєте нових хазяїв? Які критерії?

— Насправді це одна з головних проблем. І до війни охочих було не дуже багато, особливо якщо в тварини немає породи, а у війну багато людей залишилося без роботи, домівок, і їм важко. У них немає часу і можливостей на тварину.

Друга проблема в тому, що я бачив багато власників тварин, і вони не заслуговують на них, бо не можуть надати певний догляд. Я вибагливий в цьому питанні. Запитую в людини все: скільки грошей готова витрачати на собаку на місяць, скільки часу гуляти. Якщо людина з 08:00 до 20:00 на роботі, то їй не до собаки.

— Щоденна волонтерська робота — це важко. На скільки вас ще вистачить? І які плани щодо роботи фонду?

— У мене був варіант продовжувати займатися вихованням тварин або рятувати їх. Я вирішив, що жива тварина важливіша, ніж вихована. Вона може не сідати і не лягати за командою, але буде жива. Війна закінчиться, і тоді будемо виховувати.

— Зараз гарячі точки війни на сході та півдні країни. Як рятувати тварин там, де триває війна?

—  Зараз нічого з тваринами там робити не треба, їх треба звідти забрати. Але це проблема. Люди брати не можуть, притулки перевантажені. Надія на інші країни світу. Ми готуємо проєкт, щоб це було модно для іноземців — взяти тваринку з України. Якщо буде на це попит, то я готовий сідати в машину і їхати в Донецьк, Харків, Миколаїв та забирати. 

Ми знаємо, що у Бахмуті є притулок на 140 тварин і його немає куди вивозити. Але фізично ми не в змозі їм допомогти, максимум можемо вислати гуманітарку.

Офіційно наш фонд працює місяць, і у нас був лише один офіційний донат у розмірі 100 гривень. Але я прошу не грошей, а всіх людей зараз допомогти і прихистити хоч одну живу душу. Зараз найвлучніша мить це зробити. Вони найменш захищені і без нас не виживуть.