"Мрію дожити до перемоги": 102-річна українка, яка пережила голодомор та німецьку окупацію, допомагає ЗСУ
Поділитися
Колишня трактористка Любов Григорівна Ярош з села Ходорків, що в Житомирській області, пережила голодомор, Другу світову війну, примусове направлення в Донбас, яке вона сама називає засланням. Але каже, що про такі звірства, які сьогодні чинять росіяни в Україні, досі не чула. У свої 102 роки жінка не залишається осторонь — допомагає Збройним силам України та чекає на перемогу.
Історію 102-річної українки читайте далі у матеріалі.
Жінка, що пережила голодомор, війну, окупацію та заслання
Любов Григорівну можна сміливо назвати незламною, адже стільки випробувань, скільки випало на її долю, не кожен здатний пережити. У свої поважні роки вона не втрачає ентузіазм та жагу до життя.
За плечима Ярош більш ніж століття живої, нефільтрованої історії України. Голодомор, наймитування, німецька окупація, вимушена важка праця на Донбасі, а потім — у місцевому колгоспі. А нині — знову війна.
Голодування випало Любові Григорівні пережити, коли їй було всього 13 років. Щоб вижити, збирали колоски. Дівчина втратила двох братів та маленьку сестричку. Батьки вже й не сподівалися, що Любов зостанеться в живих, проте дівчинка витримала.
Наступного року вже працювала на колгоспному полі й випасала по 300 курей. А згодом пішла у Київ і влаштувалась наймичкою.
Життя знову кинуло виклик у 21 рік — почалася Друга світова війна. Любов пішки дісталася до вже окупованого Ходоркова. Працювала на залізниці. Їй вдалося втекти від примусового вивезення до Німеччини.
Оскільки Любов Григорівна перебувала на окупованій нацистами території, то після звільнення, коли прийшли комуністи, її силоміць відправили на Донбас. Там працювала поруч з шахтою на пилорамі: різала колодки. Поривалася до рідних країв.
Вже з 1948 року фактично на все подальше життя оселилася в Ходоркові. Тоді ж народила першу дитину. Працювала у колгоспі. У Любов Григорівни четверо дітей: двоє хлопців та двоє дівчат. Й аж семеро онуків: шестеро хлопчиків і одна онука. До речі, жінка знає напам’ять номери мобільних телефонів своїх дітей та онуків.
Допомога ЗСУ та віра в перемогу
Про те, що в Україну знов прийшла війна, Любов Григорівна дізналася не одразу. Рідні приховували. Проте жахлива правда випливла швидко. Жінка зізналася, не могла спати й постійно відчувала біль за українських захисників. Та й зараз серце обливається кров’ю.
Бабуся погано бачить і чує, але без діла не сидить та допомагає українським воїнам. Щоб хоч якось допомагати військовим, доньки принесли мішковину для маскувальних костюмів — "кікімор" — і долучили матір до роботи. Любов Григорівна дуже щаслива, що її маленька праця також наближає перемогу.
"Мені головне, щоб наших людей не вбивали. То я вже кажу: краще б наплести тих маскувальних костюмів, та щоб наші синочки закінчили цю війну. Та щоб була вже тиша. Доньки плетуть, а я розплітаю мішковину. П’ять жмутиків роблю за день. Дуже хочеться, щоб ця війна швидше закінчилася. Ті вороги людей стільки убивають, палять хати та хліб. Я на їх не кажу інакше, як "собаки". Та навіть пси кращі за тих нелюдів. Мрію дожити до перемоги. Щоранку встану і думаю: може, вже закінчилася війна…" — поділилася Любов Григорівна.
Раніше Новини.LIVE писало, як одесити сьогодні допомагають фронту.
Читайте Новини.LIVE!
