Лемур Байрактар та інші звірі: як живе Київський зоопарк під час війни

З травня місяця Київський зоопарк знов почав приймати відвідувачів. Зараз, серед літа, тут людно навіть у будень: дорослі й діти гуляють по алеях, розглядаючи тварин — ведмедів за склом, мавп у вольєрах, хижаків на острівцях, оточених водяним ровом. Біля слона Хораса традиційний аншлаг — дорослі підіймають малюків на руках, щоб ті як слід роздивилися велетня з хоботом.

Неподалік слонового помешкання — скромна одноповерхова будівля, де розташована ветеринарна служба. Саме тут лікують тварин, на яких так люблять дивитися кияни та гості міста.

Працівники розповідають, що під час активних бойових дій обстріли були фактично поруч із зоопарком, тому звірі спочатку дуже стресували. Згодом почали потрохи звикати, а потім росіян відігнали від Києва, і зоопарк знов почав жити мирним життям, майже таким, як і раніше.

Читайте також: "Злякані від ракет та в очікуванні корму": як виживає притулок для тварин у Дачному

"Хворіють у нас досить рідко, — запевняє завідувач відділом ветеринарної медицини Київського зоопарку Віталій Кобилінський.— У нас усе спрямовано на профілактику, на те, щоб запобігти хворобам, а не лікувати їх. Звісно, іноді бувають випадки, коли тварина травмується, найчастіше з переляку. Тоді вона може забитися або зламати кінцівку, як і людина".

Як розповідає Віталій, кожний біологічний вид має тенденцію до певних захворювань. Наприклад, копитні можуть переїсти соковитої трави, і тоді в них починається гостре розширення шлунку. У такому випадку треба негайно надавати невідкладну допомогу, бо тварина може загинути. Щоб запобігти цьому, ветеринари та зоотехніки пильно слідкують за раціоном, підбираючи його під кожну тварину індивідуально.

Ми просимо показати нам когось із "пацієнтів". Віталій погоджується, і починається наша подорож зоопарком. Спочатку йдемо до приматів: там зараз мешкає один із найвідоміших "клієнтів" ветеринарної служби — на щастя, вже абсолютно здоровий і сповнений сил.

Байрактарчик

Маленький котячий лемур Байрактар (він же пестливо — Байрактарчик, або зовсім "по-домашньому" — Байчик) — головна "зірка" Київського зоопарку часів війни. Байчик народився 3 березня, під вибухи снарядів, якими росіяни обстрілювали столицю. Налякана гучними звуками мати-лемуриха відмовилася вигодовувати немовля.

"Їх народилося двійко. Мати була у сильному стресі, і вона те дитинча, що було сильніше й одразу в неї вчепилося, прийняла, а до більш слабенького навіть не підходила. Ми вирішили його забрати і вигодовувати штучно, у нас уже був такий досвід торік, тому й це дитинча вигодували цього року", — розповідає Віталій Кобилінський.

Читайте також: Врятоване кошеня з острова Зміїний отримало ім'я та новий будинок

Опікувалася новонародженим Байрактаром ветеринар Марія Щанкіна: вигодовувала його цілодобово дитячою сумішшю раз на дві години. Зараз лемурчику виповнилося майже п’ять місяців. У "людському" вимірі цей вік дорівнював би трьом-п’яти рокам, тому Байрактарчик вже дитсадівець: його переселили у вольєр, де він живе разом із братом-близнюком та іншими родичами. Однак Марію Байрактар не забув і досі вважає її мамою.

"Я його зазвичай провідую раз на день, але тепер буду заходити рідше, — каже Марія, прямуючи з нами до вольєра, де мешкають лемури. — Треба вже дорослішати, перестати чіплятися за мамину спідницю".

У вольєрі весело гасає приблизно пів десятка лемурів різного віку. Марія заходить усередину, й одне з дитинчат із радісним вереском стрибає їй на плече. Це і є знаменитий Байчик-Байрактар.

Байчик ластиться, обіймає Марію за шию, вимагає, щоб його погладили, ласує принесеними родзинками, скаче у прийомної мами по плечах, лізе у мобільний телефон — одним словом, поводиться, як звичайна дитина. І точно так, як і людський малюк, реагує на спроби "мами" піти.

"Ну, час уже, час", — умовляє його Марія і, щоб відволікти Байрактара, кидає жменьку родзинок убік.

Але хитрощі не спрацьовують. Кинувшись за гостинцем, мавпеня, однак, швидко помічає, що "мама" йде до дверей, і з жалібним зойком знов стрибає їй на плече. Так відбувається разів зі два або три, поки Марія не здається і не кличе на допомогу.

"Дівчата, принесіть його іграшку, будь ласка", — каже вона у телефон, і через декілька мінут до вольєра заходить дівчина-зоотехнік із пухнастою м’якою іграшкою. Цю іграшку Байрактарчик добре знає: він спав з нею, коли був зовсім маленьким. На кілька секунд тваринка відволікається на свій скарб, і Марія прожогом вибігає з вольєра.

Виявивши, що "мама" все ж таки пішла, лемурчик кидає іграшку і підіймає жалібний крик.

"Нічого, нічого, — втішають його працівники зоопарку. — Звикай, дорослішай. Будеш великим, незалежним Байрактаром!"

Тигриця Даліла й горила Тоні

До Даліли ми потрапили під час тигрячої сієсти: жарко пекло полуденне сонце, і тигриця, яка перед тим добряче пообідала, мирно спала у затінку.

Далілу евакуювали до Києва з харківського екопарку Фельдмана. За час варварських обстрілів тварина натерпілася лиха: до Києва вона приїхала виснажена, на шкірі — рани та опіки. Тепер вона, на щастя, у порядку: її підлікували, відгодували, і нині Даліла мешкає у власному окремому вольєрі, сумлінно з’їдаючи щодня свою тигрячу норму — 8-9 килограмів м’яса.

"Хворих тигрів оглядають під загальним наркозом, бо просто так вони, звісно, не дадуться, — розповідає Віталій. — Обслідують, якщо є рани, обробляють, а потім уже зоотехніки дають ліки, заховані у м’ясі".

Читайте також: Київський зоопарк запрошує містян відвідати "дідуся" Тоні на його фазенді. Відео

Охочих їсти таблетки добровільно серед тварин небагато, тому щоразу доводиться вдаватися до хитрощів. Ще одна "зірка" Київського зоопарку, 48-річна горила Тоні (до речі, єдина горила в Україні) з віком почав страждати на закреп. Тоні підкорегували раціон — стали давати більше рослинної їжі, але приймати ліки йому іноді таки треба.

Спочатку Марія ховала пігулки для Тоні усередину банана, але горила швидко втямила, що до чого, і перестала брати у неї ласощі.

"Потім, звісно, з часом забуває і знов починає брати", — сміється Марія. Однак поки Тоні пам’ятає, що в банані може бути пігулка (він навіть перевіряє, чи нема її там, розковирюючи банан пальцем), доводиться винаходити все нові й нові способи — наприклад, розмішувати ліки із соком.

Єнот Міша, мандрил Груф та "останній москаль Київського зоопарку"

Заходимо до "карантинного" відділення ветеринарної служби, куди сторонніх зазвичай не пускають. Частина тварин, що тут тимчасово мешкають, були евакуйовані з приватних звіринців — з Ясногородки, Бучі, Немішаєво. Інших принесли люди — хтось не зміг взяти із собою улюбленця-екзота, евакуюючись з Києва, а хтось просто вирішив позбутися незручної тварини.

У вольєрі на свіжому повітрі розгулює павич Паша, тягнучи за собою залишки колись шикарного хвоста. Влітку павичі починають линяти, тому зараз від розкішного Пашиного "віяла" залишилася у кращому випадку половина.

"Подарували людям павича, а потім вони вирішили, що павич їм не потрібен, — розповідає Марія сумну Пашину історію. — Так буває: заводять, як іграшку. Поки тварини маленькі — ще так-сяк, але ж потім вони виростають, і тоді тварин несуть до нас".

Після карантину Паша попрямує, як кажуть у зоопарку, "на відділ" — у великий вольєр, де мешкають його родичи. А зараз із павичем сусідять самець лані, семимісячна капібара та японська макака на прізвисько Шампіньйон.

"Шампіньйона ми називаємо "останній москаль Київського зоопарку", бо у дев’яностих його нам привезли з Московського зоопарку. Йому вже тридцять сім років — зовсім старенький дідусь, він тут живе у нас, так би мовити, на пенсії", — каже Марія.

Шампіньйон підозріло оглядає нас, сховавшись за металевою опорою: люди ми незнайомі, тож хто зна, чого від нас очікувати.

"Шамочко, Шамочко! Старичок ти мій!" — лагідно гукає Марія, і, нарешті, впевнившись, що ми не являємо собою загрози, старий макака залишає своє "укриття". У ветеринарній службі Шампіньйону живеться добре, кажуть працівники: з одного боку, тут тихо і спокійно, а з іншого — завжди є люди, є з ким поспілкуватися. Влітку він живе "на дачі" — у відкритому вольєрі, а в погану погоду та на холодний сезон переїжджає у закрите приміщення з обігрівачем.

Читайте також: "Жива тварина краща, ніж вихована": як кінолог рятує собак та котів з гарячих точок. Фото 18+

Ще двоє "постояльців" ветеринарної служби — мандрил Груф і єнот Міша. Це новоприбульці: Груф переїхав з іншого зоопарку, Мішу віддали колишні господарі, які, евакуюючись з Києва, не змогли взяти його з собою. Зараз тварини проходять карантин у приміщенні у клітках і невдовзі теж підуть "на відділ".

Груф — весела, дружелюбна мавпа: угледівши нові обличчя, він радісно крутиться по клітці, виставляючи перед нами червоні сідниці. Як пояснює Марія, це знак довіри.

"Він ще малюк. Дуже гарна мавпа буде, з такою блакитною мордою та жовтою бородою. Хоча він і зараз уже дуже красивий хлопчик", — хвалить вона Груфа, додаючи, що цей "красивий хлопчик" — водночас неабиякий бешкетник: за час перебування на карантині Груф навчився просовувати лапу через решітку клітки і відчиняти дверцята холодильника, який стоїть поруч.

Читайте також: Києвом чотири дні розгулювала екзотична тварина: її піймали рятувальники. Фото

Єнот Міша також крутиться біля дверей клітки, видивляючись, чи не принесли йому чогось смачного. У Київському зоопарку йому довелося перейти на нову дієту: колишні господарі годували його кашами, кормом та м’ясом, а насправді єнотам потрібна ще й рослинна їжа — фрукти та овочі.

"Він — не тварина, він просто якась рідина: усюди просочиться, — застерігає Марія, поки ми фотографуємо спритного єнота через відчинені дверцята. — Гладити теж не можна. Міша дуже дружелюбний, але це все ж таки дика тварина, може й хапнути".

Як допомогти зоопарку та кому допомагає сам зоопарк

На питання, як і чим можна підтримати Київський зоопарк, працівники в один голос кажуть: "Просто купіть квиток онлайн". Квитки продаються на сайті зоопарку: 130 гривень для дорослих і 70 —для дітей або відвідувачів-пільговиків. Купити їх можна у будь-який момент і використати у будь-який зручний час протягом року.

Інших форм волонтерства та благодійності зоопарк наразі не потребує.

"Повбирати у тварин, погодувати — ні. Це має робити лише спеціаліст-зоотехнік", — пояснює Марія.

Тим більше не можна годувати тварин під час відвідин зоопарку — це суворо заборонено. І не лише тому, що відвідувачі можуть дати тварині щось шкідливе або взагалі отруйне, але й тому, що працівники пильно слідкують за кількістю їжі, яку тварина має з’їсти за день. Переїдання нікому не йде на користь — і братам нашим меншим у тому числі.

Взагалі ж тварини тут не голодують. Як розповів Віталій Кобилінський, навіть у найскрутніші часи війни зоопарку допомагали інші країни — Польща, Німеччина, Іспанія. Частину надісланого Київський зоопарк передавав до інших українських зоопарків, особливо до тих, які опинилися близько до зони бойових дій.

Крім того, як уже згадувалося, зоопарк приймав тварин-екзотів, яких кияни, евакуюючись до більш безпечних регіонів, не могли взяти з собою. Загалом у зоопарку приютили понад 130 нових тварин.

"Ось нам єнотика віддали. Люди виїжджали з Києва під час війни, — згадує Віталій єнота Мішу. —​​​​​​​ Папуг та черепах дуже багато віддавали. Ще рептилії були: змії, хамелеони — тобто вся та екзотика, що раніше жила в офісах у тераріумах".

Читайте також: У Київському зоопарку народилися бізончики. Фото

Однак усіх тварин зоопарк прийняти не може — у зв’язку зі специфікою закладу тут беруть лише екзотів. Але намагаються допомогти, кому тільки можна. Так, у березні поруч із лемуром Байрактаром, якого треба було вигодовувати дитячою сумішшю, лікувалася звичайна свійська коза.

"Люди з-під Києва привезли — не могла самостійно розродитися, — пояснює Віталій. —​​​​​​​ Тоді багато ветеринарів виїхало, допомоги було шукати ніде, то козу привезли нам. Ну що, сирени виють, а ми їй крапельницю ставимо. Потім зробили кесарів розтин —народила трьох козенят і поїхала додому".

Тепер, на щастя, знайти у Києві ветеринара вже не проблема. Однак спеціалістів, які лікують тварин-екзотів, у місті мало. Навіть для звичайного хвилястого папуги знайти лікаря дуже складно. А між тим у багатьох тварин — особливо у птахів — захворювання можуть розвиватися дуже швидко, і гаяти час у такому випадку не можна. Київський зоопарк — одне з небагатьох місць, де такі пацієнти можуть отримати невідкладну допомогу.

"Ви можете зателефонувати до нашого інформаційного відділу —​​​​​​​ номер телефону є на сайті зоопарку, — рекомендує Віталій Кобилінський. — Вони переправлять вас до нашої ветеринарної служби, і ми надамо першу допомогу. Або принаймні проконсультуємо і, якщо буде треба, переправимо вас до вузького спеціаліста".