“Якби знала, що тут так складно, я б сюди ніколи не поїхала”: українська біженка розповіла про реалії життя в Німеччині

Хтось може вважати, що українцям пощастило опинитися в Європі біженцями, адже це краще, ніж здригатися від куль на рідній землі, де третій місяць триває війна. Наші громадяни за кордоном вдячні країнам-сусідам за гостинність та допомогу, але життя в евакуації для більшості з них - випробування. Тяжко не лише через втрату звичного життя, а і через адаптацію до геть чужих правил та звичаїв.

Новини.LIVE поспілкувалося з українкою Віолеттою Ханкевич, яка вивезла родину з Маріуполя до Німеччини. Дівчина запевняє - на хліб гроші є, а на інше треба важко заробляти. Попри допомогу від місцевих та держави вона готова цієї ж миті повернутися додому, але не має куди - ні будинку, ні роботи в Україні у неї не залишилося.

Як родина опинилася в німецькому Гамбурзі, в яких умовах живе і чому мріє про найшвидше повернення додому, читайте в ексклюзивному матеріалі Новини.LIVE.

Читайте також: Українські біженці у Німеччині: економія, правила та російський слід

“Третій місяць сплю на підлозі”

Віолетта родом з Маріуполя, але після навчання в столичному виші залишилася влаштовувати життя в Києві. Коли почалася війна, дівчина виїхала до Німеччини з мамою, а пізніше вони реалізували цілу спецоперацію з порятунку старенької бабусі, яка до останнього залишалася у знищеному росіянами Маріуполі.

Дівчина розповідає, що ніколи в житті не мріяла бути емігранткою, не розглядала жодну європейську країну для життя. Коли довелося тікати від війни, то теж не перебирала, їхала куди очі дивляться і опинилася в Гамбурзі. Каже, що у кожному німецькому місті свої правила, тому не можна оцінити життя наших біженців у цій країні загалом. Її втеча від війни складна та болюча.

“Бабуся старенька і нічого сама не може. Мама щодня плаче. Я вирішую все за трьох. Можливо, якби я потрапила в Європу одна чи з подругою, то мені було б в 50 разів легше, ніж опікуватися всією родиною”, - сказала 25-річна дівчина.

"Нічого не можу купити": про гроші, їжу та житло

Маму з донькою прийняло німецьке подружжя. Він - письменник, вона - колишня журналістка. Українкам виділили одну кімнату, за яку держава компенсує господарям гроші протягом трьох місяців. Пізніше вони евакуювали до себе бабусю, нині живуть утрьох на кількох квадратних метрах.

“Я весь цей час сплю на підлозі, а мама з бабусею удвох на розкладному дивані. Шафи у нас немає. Це некомфортно. Я розумію, що для нашого менталітету таке життя в купі це нормально, а німці шоковані з того, як ми живемо”, - додала дівчина.

Термін їх безкоштовного проживання закінчується, Віолетта активно шукає житло, але не знаходить. У країні понад 90% людей все життя винаймають квартири або будинки, тому вільні помешкання - дефіцит.

“Якби я знала, що тут так складно, я б сюди ніколи не поїхала. Треба стояти в черзі кілька років, щоб знайти квартиру. Коли чують, що ти з України, то люди не хочуть здавати житло. Тому що вони розуміють - війна не назавжди. А тут звикли, що квартиру винаймають до глибокої старості”, - поділилася українка.

Нині сім’я розраховує тільки на соціальну допомогу від Німеччини, яка складає 350 євро на людину. Цього вистачає, щоб прожити, але економити доводиться на всьому. Віолетта страшенно хоче купити собі хоч якусь косметику або необхідні речі гардеробу, але не може.

“Я нічого не можу собі дозволити. Рано чи пізно з мене знімуть соціальні гроші і я лишусь без нічого, тому навіть на необхідне не витрачаю. Я не можу піти в Zara і купити пальто за 200 євро, як могла до війни зробити в Києві. І їжу ми купуємо в нині улюбленому бабусиному відділі, де написано - Акція. Там макарони Barilla замість 4 євро коштують 2”, - розповіла дівчина.

Одяг для родини зібрали небайдужі німці, за майже три місяці життя в Гамбурзі з нових речей українка придбала собі лише куртку та джинси. Нині дівчина підпрацьовує, знімаючи контент для кількох компаній. Але додає - система оплати роботи не така, як в Україні. Спершу треба повністю реалізувати проект, а потім домовитися про зарплату. Тому Віолетта досі не розуміє, чи отримає гроші та скільки.

“Теоретично я можу щось собі купити, але я боюся це робити, бо не знаю, що буде далі. Я живу у страху, що з мене знімуть соціальну допомогу. Якщо я не піду на курси німецької мови, то мене можуть відправити працювати куди завгодно, навіть мити підлогу. Через це у мене страх і я не витрачаю зайвого євро”, - розповіла біженка.

Знайти мовні курси теж виявилося справою складною, адже не всі школи оплачує біженцям держава. Пошук і запис може тривати кілька місяців, а ця бюрократична процедура супроводжується тим, що спливають терміни соціальної допомоги.

Німці шоковані від “Дії”

На отримання банківських карток сім’я подалася ще 15 квітня. Їх записали в чергу, яка дійшла до них 5 травня. Але і тоді в родини взяли копії документів та кілька підписів. Жінки досі чекають, коли картки прийдуть до них поштою.

“У нас в Україні легкотня, наскільки проста система життя. Німці шоковані, коли я показую електронний паспорт і кажу, що картку в Монобанку можна відкрити онлайн за 15 хвилин. Тут все тягнеться місяцями”, - додала Віолетта.

Нині дівчина щодня оббиває пороги консульства, щоб зробити бабусі закордонний паспорт. Без документу вона не може відкрити українську банківську картку, яка необхідна їй для реєстрації в “Дії”. Пенсіонерка хоче оформити заявку на компенсацію через зруйноване житло. У Маріуполі росіяни знищили квартиру родини та приватний будинок.

Родина в Німеччині почувається чужою. “Мені тут просто піз**ц”, - додає дівчина.

“Не переношу нашу діаспору, хочу додому”

Здавалося б, що знайти своїх вдалині від дому - порятунок. Однак дівчина ділиться - українська діаспора її лише дратує, адже на кожному зібранні всі лише ниють, ніхто не мислить позитивно.

“Я не можу постійно слухати ниття. Всім погано, погано, погано. Але коли ти дізнаєшся, що люди приїхали зі Львова і їм тут погано, ти думаєш - б*яя… Я не хочу знецінювати їх біль і ситуацію, але я не розумію збори такої діаспори”, - сказала Віолетта.

Крім того, дратують українку спроби земляків переконати її залишатися жити у Європі. Мовляв, вона молода і має всі шанси побудувати нове життя.

“Я сама вирішу, що робити зі своїм життям. Ці непрохані поради мені не треба. Вони кажуть - боже, дитя, для тебе відкритий зараз увесь світ. А ти думаєш - нах*й мені ваш світ, якщо я просто хотіла жити в Україні”, - сказала біженка.

Планів на майбутнє у родини немає. Залишатися назавжди у Німеччині не хочуть, але намагаються влаштувати хоч якесь життя на період воєнних дій в Україні.

Українка, на плечах якої опинилася родина, не вишукує безкоштовні квитки у музеї чи кінотеатри. Натомість активно шукає житло та роботу, щоб прогодувати сім’ю. В Україні вона втратила житло, роботу і хлопця. Але попри все, за першої можливості, повернеться додому.