Без хіджаба: якими були іранські жінки півстоліття тому (ФОТО)

В Ірані тривають масові протести після загибелі 22-річної Махси Аміні, яку поліція моралі побила за недотримання правил щодо носіння хіджабу. Протестувальники скандують: "Ми повернемо собі Іран", жінки публічно спалюють свої хіджаби і обрізають волосся.

На відміну від безхребетних російських протестів проти мобілізації, іранці не обмежуються несміливим скандуванням гасел і втечами від поліції, а чинять активний спротив. У сутичках з правоохоронцями вже загинуло, за різними даними, від 8 до 10 протестувальників, з протилежного боку був убитий помічник поліції, ще четверо людей відправилися до лікарні.

Це не перші акції проти фундаменталістського свавілля в Ірані. Попередні були жорстоко придушені. Чим закінчаться нинішні, зараз прогнозувати марно. Але градус напруження помітно підвищується: за п'ять днів акцій непокори охопили щонайменше 16 з 31 іранських провінцій.

Який саме Іран хочуть повернути собі учасники протестів, розповідають Новини.LIVE.

До і після Ісламської революції

У сучасному Ірані жінки та дівчата старші 9 років зобов’язані носити на вулиці та у публічних місцях хіджаб, який залишає відкритим тільки обличчя (від лоба до підборіддя), та одяг, що закриває все тіло, окрім ступней та кистей рук. Одяг має бути просторим та зшитим з тканини темного кольору, оскільки світлі кольори вважаються "занадто розпусними".

У країні офіціально узаконене багатоженство, причому шлюбний контракт може закріплювати за чоловіком, зокрема, право заборонити дружині виходити на вулицю без його супроводу. За перелюб, а також за "порушення порядку" жінку можуть присудити до побиття камінням.

Крім того, жінкам заборонено танцювати у присутності чоловіків, співати (якщо це не жіночий хор, у якому неможливо розрізнити окремий голос), їздити з чоловіками в одному автобусі або вагоні метро, бути суддями (вважається, що для такої роботи жінка надто емоційна) та відвідувати футбольні матчі.

Однак таке драконівське законодавство з’явилося в Ірані лише після так званої Ісламської революції 1979 року.

До цього протягом понад п’ятдесяти років Іран був світською державою, де жінки мали широкі права. Цей період почався за правління шаха Рези з династії Пехлеві й тривав за його сина, шаха Мохамеда Рези.

Внаслідок реформ, проведених шахом Резою, у 1935 році іранські жінки отримали право навчатися в університетах Тегерана, а у 1936 році було прийнято закон про заборону носіння хіджабу (щоправда, через п’ять років шах його скасував, оскільки побожні жінки продовжували його носити, і поліція часто-густо здирала з них хіджаби просто на вулицях, що спричиняло суспільне обурення).

У цей період іранки отримали право не лише на освіту, а й на працевлаштування без дозволу чоловіка або батьків. Наступний шах Мохамед Реза продовжив реформи батька: він надав жінкам право обиратися та бути обраними, після чого в Ірані з’явилися жінки-парламентарі та жінки-міністерки, а також жінки-поліціянтки та жінки-судді.

З 1967 року чоловікам було заборонено розлучатися з жінками шляхом виголошення ритуальної фрази "таляк" (відтепер для цього від подружжя вимагалося звертатися до суду).

Також новий сімейний кодекс збільшив мінімальний шлюбний вік для жінок з 13 до 18 років та заборонив чоловіками брати собі другу дружину без згоди першої. У 1977 році в Ірані були дозволені аборти (для заміжніх жінок — за умови згоди чоловіка, для незаміжних — без будь-яких обмежувальних умов).

Аж до Ісламської революції 1979 року жінки відігравали значну роль у суспільному та політичному житті. Прихід до влади фундаменталістів на чолі з аятоллою Рухоллою Хомейні, який править Іраном дотепер, звів усі ці здобутки нанівець. І зараз лишається хіба подивитися, як виглядали іранки до того, як релігійні консерватори позбавили їх майже всіх прав.