5 дитячих казок, які вкрали в СРСР

Навряд чи для когось стане великим відкриттям те, що багато контенту, який створювали в Союзі, був або цілковитим плагіатом, або, щонайменше, автори дуже сильно надихались західними творами. 

Про дитячі книги, сюжети яких свого часу вкрали радянські письменники, розповідають у Mirovich.Media. 

Читайте також: Як іграшки з СРСР могли зламати дитячу психіку

"Золотий Ключик"

Один з найочевидніших прикладів плагіату - всім відомий "Золотий ключик" Олексія Толстого, що вийшов друком 1936 року. Ось тільки за п'ятдесят років до того в Італії Карл Коллоді написав іншу казку - "Піноккіо". 

Толстой свого часу не тільки списав основних персонажів - він майже слово в слово скопіював цілі сцени з італійської книги. І якщо ще залишаються якісь сумніви у факті плагіату: 1924 року, тобто за десять років до написання своєї книги про Буратіно, Олексій Толстой був редактором радянського видання "Піноккіо". Вочевидь, саме тоді він і надихнувся ідеєю створити щось подібне. 

Ба більше, завдяки близькості до правлячих кіл, Толстой зміг домогтися заборони перевидання "Піноккіо" і таким чином просував у маси власну книгу. 

"Чарівник Смарагдового міста" Волкова

Оригінальна книга, теж досить відома навіть у Східній Європі, "Чарівник з країни Оз" була написана 1900 року. Її автор - Лаймен Френк Баум. Але ось радянському читачу історія стала відома завдяки відвертому плагіату - книзі Олександра Волкова "Чарівник Смарагдового міста", яка вперше була надрукована в журналі "Піонер" 1939 року. 

Сам Волков був математиком, непогано знав англійську, і саме так, певно, і познайомився з творчістю Баума. Але коли "Чарівник Смарагдового міста" вперше вийшов друком окремою книгою, автора оригіналу в ній навіть не згадали. Хоча відмінностей у сюжеті між цими творами фактично немає - те, що зробив Волков, можна було би навіть назвати "художнім перекладом". 

Найкраще справжній рівень письменницької майстерності Олександра Волкова показує популярність його інших книг - а точніше, відсутність такої. Навряд чи хто-небудь пригадає такі твори як "Юні партизани", "Балада про радянського льотчика" або ж "Фуфайка". 

"Пригоди Незнайки"

А ось тут історія плагіату дещо більш заплутана, ніж в двох попередніх випадках. Микола Носов, який і написав "Пригоди Незнайки", вперше розповів про свій задум 1952 року українському письменнику Богдану Чалому. Він "надихався" книгою Анни Хвольсон "Царство малюків". А ось вона вже взяла ідею книги і імена персонажів в художника Палмера Кокса. В 1880-х роках він випустив цілу серію коміксів під назвою "Неймовірні пригоди лісових чоловічків". 

Щоправда, в книзі Носова плагіат хоч і присутній, та вже ж є і оригінальні ідеї, яких не було ні в коміксах, ні в Анни Хвольсон. 

"Старий Хоттабич"

"Старий Хоттабич" - ще один не надто відомий випадок плагіату. Оригінальна історія належить авторству англійського письменника Ф. Енсті - його твір називався "Мідний глечик". 

Але в цьому випадку між історіями є суттєві відмінності - але продиктовані вони були зокрема ідеологічною складовою. В книзі Лазара Лагіна піонер Васька переконував Хоттабича в тому, наскільки добре жити в СРСР і відмовлявся від подарунків джина через "відразу до приватної власності". І закінчилися твори теж по-різному: в англійській казці джин повернувся назад у глечик, а в радянській - став звичайною людиною. 

"Лікар Айболить"

І останній випадок списаної фактично повністю історії - "Лікар Айболить" Корнія Чуковського. Десятьма роками раніше вийшла оригінальна книга - "Лікар Дуліттл". Історія була ідентичною - і герої, і сюжетні гілки, проте сам Чуковський стверджував, що прототипом для його книги став єврейський лікар з Вільнюса Цемах Шабад. 

Проте схожість між книгами Чуковського і Х'ю Лофінга надто велика, щоб можна було заперечувати факт плагіату.